Твоє Серце вмістило жалі всього світу,
Всі скорботи людські, всі молитви й надії.
Твоє Серце в віночку рожевого квіту
На прекрасній іконі Святої Марії.
Богоматері Серце — то Серце Любові,
Що святиться в віках від народження ери.
Теє Серце стогнало і билося в горі,
І кололи те Серце і цвяхи, і терни
З розіп'ятого Тіла Єдиного Сина...
Воно билось, мов пташка, що впала з Небес.
Та воскресли в тім Серці і віра, і сила,
І любов, і надія, коли Син воскрес.
Богоматері Серце — то Серце Любові,
Добротою святиться і вбране квітками.
Подивлюсь на те Серце… і з Божої Волі
Бачу Серце моєї рідненької Мами.
Надія Кметюк,
Коломия, Україна
Надія Кметюк (нар. 1961р.) - авторка поетичних збірок “Божі очі” (1996) та “Ave Маріє” (1998), лауреатка премії ім. М. Підгірянки в галузі літератури та мистецтва обласного товариства “Просвіта”.
Нещодавно вийшла друком збірка вибраних творів поетеси:
Надія Кметюк. Молитви Надії: духовна поезія. — К: Лелека, 2012. — 64 с. — іл.
Ця тяжкохвора жінка мешкає зі старенькою мамою у містечку Коломия на Івано-Франківщині. Вже багато років Надія не виходить із дому, ув’язнена хворобою... проте у світ, ніби птахи Божі, полетіли її вірші.
З дозволу авторки розміщую в мережі її твори. Сама Надія не вміє користуватися комп’ютером.
Добре слово - надихає, окрилює і підтримує. Якщо ви захочете написати цій людині, надіслати їй листівку до свята, підтримати морально або матеріально, опублікувати її твори в часописі, альманасі чи на інтернет-ресурсі, пишіть на мій мейл zorianazhyvka@ukr.net і я надам Вам її домашню адресу.
ЗЖ
Прочитано 8164 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Проза : Реальность - Андрей Скворцов Я специально не уточняю в самом начале кто именно "он", жил. Лес жил своей внутренней жизнью под кистью и в воображении мастера. И мастер жил каждой травинкой, и тёплым лучом своего мира. Их жизнь была в единстве и гармонии. Это просто была ЖИЗНЬ. Ни та, ни эта, просто жизнь в некой иной для нас реальности. Эта жизнь была за тонкой гранью воображения художника, и, пока он находился внутри, она была реальна и осязаема. Даже мы, читая описание леса, если имеем достаточно воображения и эмоциональности можем проникнуть на мгновение за эту грань.
История в своём завершении забывает об этой жизни. Её будто и не было. Она испарилась под взглядом оценщика картин и превратилась в работу. Мастер не мог возвратиться не к работе, - он не мог вернуть прежнее присутствие жизни. Смерть произвёл СУД. Мастер превратился в оценщика подобно тому, как жизнь и гармония с Богом были нарушены в Эдеме посредством суда. Адам и Ева действительно умерли в тот самый день, когда "открылись глаза их". Непослушание не было причиной грехопадения. Суд стал причиной непослушания.
И ещё одна грань того же. В этой истории описывается надмение. Надмение не как характеристика, а как глагол. Как выход из единства и гармонии, и постановка себя над и вне оцениваемого объекта. Надмение и суд есть сущность грехопадения!
