Турботи ждуть. Жде ненаситна плаха.
І жде свободи голос чийсь нестямний...
З’являється літак — й немов осліпла птаха —
Вдаряється в колос дохмарний.
І шугонув вогонь, відчувши повну волю,
І реву, й тріску більше не спинити.
Було не чути тільки крику болю
І чути не було благальної молитви.
На милі чорно від пилюки й диму.
Сховалися в пітьму ранкові барви.
Хтось обриває ниточку незриму
Життів людських з жорстокістю Варавви.
Він — одержимий помстою, скажений.
Він любить смерть, у нім нема людського.
...Ось знов літак — сліпий і навіжений —
Смертельно клюнув велета стрімкого.
І знов огонь рвонувсь у вись завзято.
Усоте збільшилися крик і безнадія.
А помста оглядає дике свято
Жахними вбивчими очима Вія.
Усе — кінець! Це супровід в могилу!
А може, ще прибуде допомога?
І та душа, що догоджала тілу,
Згадала трепетно, що їй потрібно Бога.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Насіння (The seed) - Калінін Микола Це переклад з Роберта У. Сервіса (Robert W. Service)
I was a seed that fell
In silver dew;
And nobody could tell,
For no one knew;
No one could tell my fate,
As I grew tall;
None visioned me with hate,
No, none at all.
A sapling I became,
Blest by the sun;
No rumour of my shame
Had any one.
Oh I was proud indeed,
And sang with glee,
When from a tiny seed
I grew a tree.
I was so stout and strong
Though still so young,
When sudden came a throng
With angry tongue;
They cleft me to the core
With savage blows,
And from their ranks a roar
Of rage arose.
I was so proud a seed
A tree to grow;
Surely there was no need
To lay me low.
Why did I end so ill,
The midst of three
Black crosses on a hill
Called Calvary?
Публицистика : Легенда - Таня Марич \\\"Посему и мы, имея вокруг себя такое облако свидетелей, свергнем с себя всякое бремя и запинающий нас грех, и с терпением будем проходить предлежащее нам поприще,\\\" Евр.12:1
